Фінал. "Подяка" за мотивами дизайну Judy Dixon (Gratitude).

Добрий день, мої хороші!

Ось і настали теплі весняні дні! Весна!

Цю роботу я вишивала цілий рік і один місяць. Я надзвичайно рада її завершенню! Взагалі люблю доводити розпочаті процеси до кінця, але ця робота особливо дорога. Про це трохи згодом. А для тих, хто забіг лише подивитися фото, — коротко про матеріали і багато знімків!

Це робота за мотивами дизайну Джуді Діксон «Вдячність» (Gratitude). Розмір: 40х30 см. Матеріали використані з того, що було: рівномірна тканина 25 ct (канва), власний підбір ниток. Для центральних квіточок я пофарбувала пряжу в меланж і дуже переживала, щоб фарба не полиняла після прання. Але все чудово — моє фарбування пройшло «бойове хрещення»!

Я багато «хуліганила» під час роботи, сподіваюся, не зіпсувала прекрасний дизайн, і Джуді Діксон мене пробачить 🙂

Ось трохи фото процесу, а також знімки з уроків зі стібків. Ах, як гарно підходять кольори!

  

Деталі та випробування

Ось у цих квадратиках я зробила піко. Причому робила його вперше, тож робота стала для мене справжнім «тренажером» з цієї техніки. У великих квадратах я також використала піко, і з ними я добряче намучилася, оскільки взяла віскозну нитку, що додало складності. Але, мабуть, я не шукаю простих шляхів: сама створюю собі проблеми і мужньо їх долаю!

 

 На цьому фото видно, що ромби обшиті не просто бісером, а найдрібнішою японською рубкою №15. Шкода, неможливо передати це мерехтіння...

 

 это ещё без бисера в ромбах...

И ФИНАЛ!

Фінал: Вдячність крізь випробування

А тепер — обіцяне зізнання.

Легко дякувати Богові, коли в житті все добре. Набагато важче побачити Божественну волю за горем і нещастям та дякувати за можливість лікувати свою душу через проходження всіх випробувань. Кажуть, Бог дає нам їх стільки, скільки ми можемо витримати. Смерть улюбленої свекрухи, смертельна хвороба брата, судоми, що посилюються через невиліковну хворобу старшого сина... і все це на тлі війни та інфляції в країні.

Чесно, важко, часом навіть нестерпно важко. Але я живу з надією та вірою в душі, що в цьому є вищий задум Творця. А творчість я розглядаю як «соломинку для потопаючого».

Випадковий гість мого блогу може подумати, що я займаюся рукоділлям від неробства чи заради розваги. Але це лише моя захисна реакція на життєві обставини. Чим гірше мені, тим менше я це показую, зберігаючи «все в собі». Мені легше дарувати позитивні емоції оточуючим, підтримуючи Дух інших, — так я допомагаю і собі. Я намагаюся жити «тут і зараз». І якщо бачу роботи інших рукодільниць, які викликають захоплення, я не шкодую слів та емоцій, щоб підтримати людину.

Лише рідкісні «виглядання назовні» оголюють мій справжній стан, показуючи, що все не так легко і просто. Про це знають лише споріднені душі — мої постійні читачі. Але, можливо, це взагалі нікому не цікаво...

Вважатимемо це відступом, маленьким кроком до розкриття світові. Я віднесу це до потаємного і назад, у «мушлю».

Десь я вже писала, що кожна робота пов'язана з певними життєвими обставинами, думками тощо. Бувають світлі, бувають сумні, але всі вони залишають слід у душі. Наприклад, «Маки» назавжди залишаться для мене світлою пам'яттю про мою улюблену другу матусю. Робота над тією картиною допомогла мені пережити важкі дні втрати.

Робота над «Вдячністю» тривала майже рік (з 01.02.2014 по 16.03.2015). Уявіть, скільки емоцій, роздумів і сподівань у ній «зберігається»... Це факт: чим більше праці та сил ти вкладаєш, тим ціннішим є результат. Так і з цією роботою. Радість від завершення переплітається з усіма емоціями, вкладеними в кожен стібок.

Але я вже «горю» новими планами та проєктами. Це означає, що дух не зломлений, і життя триває.

ДЯКУЮ Тобі, Господи, за все, що сталося і що станеться! Приймаю все з ВДЯЧНІСТЮ та ЛЮБОВ'Ю!

БУДЕМО ЖИТИ!